Що таке грижа?

Грижа (лат. "hernia") - це випинання органа або його частини через отвори в анатомічних утвореннях під шкіру, у міжм'язовий простір або у внутрішні кишені та порожнини. Якщо Ви помітили якісь зміни у своєму тілі, що почали Вас турбувати, одразу звертайтеся до хірурга. В клініці «Medical Plaza» працюють кваліфіковані фахівці, які діагностують проблему та зможуть її вирішити. Докладніше на сайті клініки: https://medicalplaza.ua/uslugi/khirurgiya.

Причини появи грижі

Грижа може розвинутися через різні чинники, які можна умовно розділити на дві основні групи, це:

  • чинники, які  спонукають розвиток грижі - особливості конституції людини, різні вікові зміни, вагітність, та інші причини, які призводять до послаблення черевної стінки;
  • чинники, які спричиняють безпосередньо підвищення внутрішньочеревного тиску - підняття важких предметів, тривалий кашель, частий плач або крик у дитячому віці.

Наслідки розвитку грижі

Спочатку грижа може не турбувати пацієнта і бути зовсім непомітною. Основна небезпека цієї хвороби полягає в тому, що в міру збільшення грижі в розмірах у грижовий мішок починають потрапляти частини різних органів - петлі кишечника, яєчники тощо. Рано чи пізно настає защемлення цих органів грижовими воротами, що може призвести до тяжких ускладнень, починаючи від кишкової непрохідності і закінчуючи некрозом защемленої частини органу. Ще одна неприємна особливість грижі - з плином часу вона може лише збільшуватися в розмірах, регрес цього захворювання неможливий.

Сучасний метод лікування грижі

Нині єдиним способом лікування грижі черевної стінки є операція пластики грижового дефекту. Що раніше її виконують, то краще для пацієнта, тому що в разі розвитку ускладнень потрібна вже не проста пластика, а набагато складніше й об'ємніше оперативне втручання.

Як лікували грижу раніше

До появи сучасних технологій лікування гриж було відносно «примітивним». Суть його зводилася до наступного:

  • під час відкритої операції, через досить великий розріз, грижовий мішок виділявся з навколишніх тканин;
  • після цього, на другому етапі операції, проводили вправлення грижового мішка;
  • потім грижові ворота вкривали навколишніми тканинами, які зшивали.

Що таке герніопластика?

Цю техніку операції запропонував італійський хірург Едуардо Бассіні ще 1887 року. Така операція називається герніопластика з натягом («натяжна» герніопластика). Через те, що після подібної операції м'які тканини (м'язи і сухожилля), які оточують грижові ворота, натягнуті, нерідко трапляється таке ускладнення, як прорізування швів, що з дуже великою ймовірністю може призвести до неспроможності пластики і рецидиву грижі. Кількість рецидивів після подібних операцій, згідно з даними різних авторів, становить від 10 до 20 відсотків. Крім цього, ця техніка не позбавлена й інших недоліків, насамперед, це доволі болісний післяопераційний період і тривале, до 4-6 тижнів, загоєння швів.

Мінуси герніопластики

Вищеописаний метод і різні його модифікації використовували аж до середини XX століття. Однак хірурги, розуміючи всі вади цієї методики, протягом довгого часу намагалися придумати таку техніку лікування гриж, яка була б позбавлена головного недоліку «натяжної» герніопластики - надлишкового натягу тканин, що оточують грижовий канал.

Так, у першій половині 20 століття були вперше зроблені спроби пластики грижового каналу трансплантатами - спочатку передбачалося використовувати сітки зі срібла, танталу і нержавіючої сталі. На жаль, ці експерименти, незважаючи на всі старання хірургів, доволі часто призводили до ускладнень, насамперед через те, що метал окислювався і розпадався, внаслідок чого виникали рецидиви грижі. Крім того, навколишні тканини доволі «агресивно» реагували на металеві імплантанти, що призводило до різних запальних післяопераційних ускладнень.

Метод Ліхтенштейна

Справжнім проривом у ненатяжній герніопластиці стала операція, запропонована американським хірургом Ліхтенштейном. У 1989 році він, спільно зі співавторами, доповів про свій досвід лікування 1000 пацієнтів, які страждали від пахових гриж. Унікальність методу Ліхтенштейна полягає насамперед у використанні синтетичного імплантату, що давало змогу залишати навколишні тканини в ненатягнутому стані. Згідно зі звітом Ліхтенштейна і його колег, кількість ускладнень становила 0 випадків на тисячу операцій герніопластики.

Нині герніопластику за Ліхтенштейном визнано «золотим стандартом» лікування гриж у США і Європі. В останні роки все більше українських хірургів також використовують цей метод.

Відкрита чи закрита операція?

Крім цього, варто сказати також і про те, що проводити операцію герніопластики з використанням синтетичних імплантантів можна як традиційним, відкритим способом, так і лапароскопічно, з використанням малоінвазивних методик. В останньому випадку вся операція робиться через невеликі проколи, за допомогою спеціальних інструментів, які дають змогу встановити імплантант «зсередини», без великих розрізів шкіри.